* Переклад з української, оригінал див. нижче
Tag 2.
Wieder 4 Uhr morgens – und wieder Explosionen. Das erste, was ich sehe, ist wie das Flugabwehrsystem direkt vor meinem Fenster eine Rakete abschießt. Das fürchterliche Kriegsspektakel ist zwiespältig: man hat Angst, und dabei bewundert man ein außergewöhnliches Feuerwerk im Himmel.
Die Explosionen enden in 30 Minuten. Die Nachrichten sagen, dass nicht weit von meinem Haus die Trümmer der Rakete auf ein Haus gefallen sind. Die meisten Bewohner verbrachten die Nacht in einem Luftschutzkeller, was ihnen das Leben rettete. Dabei wurden „nur“ 13 Menschen verletzt und das Haus brannte nieder.
Die Landungstruppensafari in Gostomel geht weiter, ebenso wie die Angriffe auf andere ukrainische Städte. In allen Städten der Ukraine wurde eine Ausgangssperre verhängt.
Von nun an verliere ich die Fähigkeit die Wochentage und sogar die Kriegstage zu zählen. Wir verbringen die Nacht im Keller. Alle Dokumente, das ganze Geld, sowie voll aufgeladenen Handys und Powerbanks sind jetzt immer bei uns – in Rucksäcken.
Hier sind viele Leute. Wir bekommen einen Liegeplatz, der aus 2 Stühlen zusammengebaut wurde – hier kann sich Papa ein bisschen erholen; 1 Stuhl – für Mama; und ein kleines Stück Bank für mich. Wir werden heute Nacht nicht schlafen können.
Unser Kater ist selbstverständlich auch da – in einer Katzentragebox. Er war es nicht gewohnt, so lange eingesperrt zu sein. Irgendwann mitten in der Nacht fängt er an zu miauen und dadurch werden auch alle Hunde unruhig.
Die Nacht ist hart. Um 4 Uhr morgens ist alles ruhig. Wir gehen nach Hause. Eine Nachbarin kommt auf uns zu und fragt, ob sie mitkommen darf, weil sie Angst hat. Ab jetzt gehen wir immer mit ihr überall hin – in die Apotheke, ins Geschäft oder in den Schulkeller. So sind wir nicht alleine.
День 2.
Знову 4 ранку – знову вибухи. Цього разу перше, що я бачу, відкривши очі – це як система ППО збиває рокету просто перед моїм вікном. Видовище неоднозначне: тобі страшно і все це на фоні надзвичайного фейерверку.
Вибухи закінчуються хвилин через 30. В новинах пишуть, що недалеко від мого будинку на житволий будинок впали уламки ракети. Більшість його мешканців провели ніч у бомбосховищі, і це врятувало їхні життя.
Поранено лише 13 осіб, а сам будинок згорів майже вщент.
Сафарі на десант в Гостомелі продовжується, так само як і атаки на інші міста України. Запроваджено комендантську годину по всім містам України.
Відсьогодні я втрачаю можливість рахувати дні тижня, місяця і навіть цієї війни. Ми йдемо на ночівлю у сховище. Усі документи, всі гроші тепер завжди з собою, а також повністю заряджені телефони та павербанки.
Тут багато людей. Нам дістається лежанка з 2х стільців на дошках – тут зможе трохи відпочити тато; 1 стілець – для мами; і невеликий відрізок лавки для мене. Спати цієї ночі ми не зможемо. Лишається читати новини. З нами у переносці кіт. Він не звик сидіти зачинений так довго. Десь посеред ночі він починає хвилюватись, нявчати й тривожити собак.
Ніч проходить важко. О 4-ій ранку все тихо. Ми збираємося йти додому. До нас підходить сусідка – дівчина мого віку – й питає, чи можна з нами, бо самій страшно. Тепер ми постійно ходимо з нею разом – в аптеку, магазин чи сховище.