* Переклад з української, оригінал див. нижче
Maria`s Vater Stepan Polegenkij ist am 6.März 88Jahre geworden. Sein Geburtstag verbringt er in einem kalten Keller in Kiew, wo sich seine Familie gerade vor den russischen Angriffen versteckt. Was für eine Ironie des Schicksals – als Stepan 7 Jahre alt war, begann der zweite Weltkrieg und die sowjetische Armee kämpfte gegen die Nazis. Heute versucht die ganze Welt samt Deutschland die Ukraine vorm sogenannten brüderlichen Volk zu retten.
Mein Name ist Maria und ich schreibe aus dem Schulkeller in der Nähe meines Hauses in Kiew. Eigentlich stammt alles, was ich zur Zeit schreibe, aus diesem Keller, da wir die meiste Zeit hier verbringen müssen. Aber alles ist in Ordnung.
Vortag.
Ich arbeite in einem Verlag und mache beim Entwerfen eines Brettspiels mit.
An dem Abend bei Freunden testen wir gemeinsam das Spiel, lachen viel, überlegen, was verbessert werden muss. Dann suche ich mir noch ein neues Kleid aus, weil der Frühling naht.
Vor einiger Zeit hat russland die Republiken LVR und DVR (ЛНР, ДНР) аnerkannt, in die es vor 8 Jahren einmarschierte. In der Luft liegt ein unangenehmer Geruch der Besorgnis, man redet von einem möglichen weiteren Vordringen der Truppen.
Immerhin hat russland in den letzten 8 Jahren die Präsenz seiner Truppen auf dem ukrainischen Boden nicht anerkannt und erdreistet sich nun offiziell seine Armee auf dem Territorium eines unabhängigen Staates einzusetzen.
Ja, wir haben das Gefühl, dass es heißer wird, sind uns sogar ziemlich sicher, dass es im Osten des Landes und auf der Krim zu Zusammenstößen und Kämpfen kommen wird, weil unsere Armee bereit ist, ukrainisches Land zu verteidigen.
Jetzt, wo russland offiziell zugibt, dass seine Truppen in die Ukraine einmarschieren, wird unser Militär endlich offiziell zurückschießen dürfen.
Ich suche mir jedoch ein Kleid aus und gehe ins Bett.
Sie haben vielleicht bemerkt, dass ich den Namen des Besatzungsstaates kleinschreibe. Dies ist kein Tippfehler. Das ist die zensierteste Art, wie ich schreiben kann.
Tag 1.
Die Geräusche von Explosionen werfen mich um 4 Uhr morgens aus dem Bett. Irgendwo ganz nah. Mama rennt durch die Wohnung und schreit „Es hat angefangen!“, versucht etwas aufzusammeln, schiebt panisch alles aus dem Kühlschrank in den Beutel.
Ich schaue aus dem Fenster. Es sind viele Leute auf der Straße: Die einen werfen schon Sachen und Kinder in Autos und fahren weg; die anderen schleppen bereits schwere Taschen aus einem örtlichen Supermarkt; die restlichen laufen hin und her und wissen nicht was sie tun sollen.
Die Explosionen haben vor einiger Zeit aufgehört, es ist still am Himmel.
Ich greife nach meinem Handy und sehe eine Nachricht von einem Freund aus Amerika: „Sie sagen, es gibt Explosionen in Kiew? Wie geht es euch? Das kann doch nicht wahr sein! Was ist los?“
Ich öffne die Nachrichten und sehe die Rede von Präsident Selenskyj: im ganzen Land wurde das Kriegsrecht verhängt.
Eine leise Sirene ertönt von der Straße. Ich möchte es nicht hören. Ich schließe das Fenster und versuche so zu tun, als wäre sie weg. Schließlich ist es für mich immer noch ein Traum.
Wir versuchen uns zu beruhigen. Papa schimpft mit Mama, weil sie ihn nicht schlafen ließ 😀
Ich überprüfe, welche Dienste noch funktionieren. Besonders interessiert mich die Lieferung von Lebensmitteln, weil im Laden unten gerade alles leergefegt wird. Es funktioniert nichts, außer Lebensmittelgeschäfte.
Der Uber-Taxidienst verlässt sofort den ukrainischen Markt.
Drei Kampfjets fliegen über unserem Haus. Sehr tief und sehr laut. Wir wissen nicht, wie wir erkennen sollen, ob es unsere oder feindliche sind. Später wurde berichtet, dass es doch unsere waren und die Explosionen, die wir gehört haben, stammten von unserer Luftverteidigung, als sie die von den russen abgefeuerten Raketen abgeschossen hat.
Das Wrack eines von denen fällt in die Nähe des Hauses meiner Verwandten.
Ab jetzt kann ich nur noch Nachrichten lesen. Die gleichen Angriffe wurden in allen größeren Städten der Ukraine durchgeführt. Der Feind versuchte militärische und zivile Flughäfen, ukrainische Militärstützpunkte und Ausrüstungsdepots zu zerstören.
Eine russische Luftlandetruppe wird in der Nähe des Flughafens in Gostomel bei Kiew abgesetzt. Ein Teil davon wurde von unserem Militär abgeschossen, als sie mit Hubschraubern flogen. Auf diejenigen, die von Bord gehen, beginnt eine Jagd.
Wir wussten, dass es heißer werden sollte, aber niemand erwartete solch eine Dreistigkeit. Aus irgendeinem Grund begann putins „Sonderoperation“ zur Rettung der russischen Bevölkerung im Donbass mit der Zerstörung des Flughafens in Iwano-Frankiwsk.
Später rufen wir alle unsere Verwandten und Freunde an, machen einen „Spaziergang“, um zu sehen, wo sich der nächste Luftschutzbunker befindet und wie die Situation in der U-Bahn ist.
Wir essen zu Abend und schlafen diesmal noch in unseren weichen Betten ein.
Maria`s Instagram Profil: https://instagram.com/spookycookie?utm_medium=copy_link
Привіт.
Мене звати Марія і зараз я пишу зі шкільного підвалу поблизу мого будинку в Києві.
Власне, усе, що я пишу буде з підвалу, бо тут ми тепер проводимо дуже багато часу. Але все по порядку.
День 0.
Я працюю у видавництві, а ще беру участь у розробці настільної гри.
Ввечері разом із друзями ми її тестуємо, сміємося, вносимо правки до правил. Потім я вибираю собі нову сукню, бо ж наближається весна, а я – дівчинка.
Деякий час тому росія визнала республіки ЛНР та ДНР, в які вторглася ще 8 років тому. В повітрі є неприємний запах можливого подальшого просування військ.
Адже останні 8 років росія не визнавала присутності своїх військ на території України, а тепер офіційно дозволяє собі вводити військо на територію іншої незалежної держави.
Так, ми відчуваємо, що стане гарячіше. Ми певні, що на сході країни та в Криму будуть сутички і бойові дії, адже наше військо готове відстоювати українські території.
Тепер, коли росія офіційно визнає, що її військові будуть на території України, наша армія нарешті зможе офіційно стріляти у відповідь.
Однак я вибираю собі сукню ілягаю спати.
Ви могли помітити, що я пишу назву країни-окупанта з маленької літери. Це не одруківка. Це – найцензурніший спосіб написання цього слова.
День 1.
Звуки вибухів підкидають мене з ліжка о 4-ій ранку. Досить близько. Мама бігає по квартирі з криками „почалося!“, намагається щось збирати, в паніці пхає все, що є в холодильнику, в торбинку.
Я визираю у вікно. На вулиці купа людей: хтось вже закидає речі та дітей у машини і кудись їде; хтось вже тягне важкі сумки із місцевого супермаркету; решта бігає туди-сюди, не знаючи, що робити.
Вибухи припинилися деякий час тому. Зараз у небі тихо.
Я хапаюсь за телефон і бачу повідомлення від свого друга з Америки: „Тут пишуть, що в Києві вибухи? Як ти? Це не може бути правдою! Що відбувається?“
Відкриваю новини і бачу виступ президента Зеленського: по всій країні введено воєнний стан.
З вулиці доноситься ледь чутна сирена. Я не можу цього чути. Закриваю вікно і намагаюсь робити вигляд, що її немає. Адже для мене це все – сон.
В квартирі стає спокійніше, наскільки це можливо. Тато свариться на маму, що не дала йому виспатись 😀
Перевіряю, які сліжби працюють. Зокрема мене цікавить доставка їжі, бо в магазині під будинком зараз натовп змітає усе підряд. Не працює нічого, крім продуктових магазинів.
Служба таксі Uber миттєво виходить з українського ринку.
Над нашим будинком пролітають три винищавачі. Дуже низько і дуже голосно. Ми не знаємо, як розпізнавати, наші це, чи окупантів. Згодом повідомляють, що наші, а вибухи, які ми чули – це наші ППО збили ракети, випущені росіянами.
Уламки однієї з них падають біля будинку моїх родичів.
З цієї миті єдине, що я взмозі робити – це читати новини. Такі самі атаки було зроблено по всім великим містам України. Ворог намагався зруйнувати аеропорти – військові та громадянські, бази розташування українських військових та склади з технікою.
Біля аеропорту в Гостомелі поблизу Києва висаджується російський десант. Частину його збили наші військові ще коли ті підлітали на гелікоптерах. На тих, що висадились, починається сафарі.
Ми знали, що стане гарячіше, але ніхто не очікував такої зухвалості – так звана „Спецоперація“ путіна по порятунку російського населення на Донбасі чомусь почалась зі руйнування аеропорту аж в Івано-Франківську.
Пізніше ми зідзвонюємося з усіма родичами і друзями, виходимо „на прогулянку“ перевірити, де найближче бомбосховище та розвідати, яка ситуація в метро.
Вечеряємо та лягаємо спати сьогодні ще у свої м’які ліжечка.
Сторінка Марії в Інстаграм: https://instagram.com/spookycookie?utm_medium=copy_link