* Переклад з української, оригінал див. нижче
Heute ist der 11. Tag. Und erst heute habe ich die Kraft, etwas zu schreiben. Durch Stress, Angst und Schlafmangel sind die Tage durcheinander.
Während dieser ganzen Zeit haben wir dreimal zu Hause geschlafen. Auf dem Boden im Flur – das soll, laut Empfehlungen, der sicherste Ort in der Wohnung sein, falls eine Rakete ins Haus einschlägt.
Jedes Klopfen an der Tür macht Angst, die Geräusche von der Heizung verunsichern und machen panisch. Der Luftalarm ertönt fast jede halbe Stunde.
Lebensmittel, wie Brot, Milch, Mehl, Butter, Getreide, Wasser, frisches Fleisch und Fleischprodukte sowie Konserven verschwanden sofort aus den Verkaufsregalen. Die Geschäfte füllen das Sortiment regelmäßig auf, aber das alles wird natürlich blitzschnell ausverkauft.
In der nahegelegenen Bäckerei wird manchmal Weißbrot gebacken – verkauft werden nicht mehr als 2 Brote pro Person. Seit einiger Zeit haben manche Apotheken geöffnet. Nur diejenige, die ein Coupon haben, werden bedient. Man kann nur aus aktuellen Beständen was kaufen, weil es noch nicht möglich ist, neue Medikamente zu liefern. Um 11 Uhr erhielt ich meinen Coupon – und war erst um 16:40 Uhr dran. Zum Glück gab es Medikamente, die mein Vater zum Überleben braucht.
In diesen Tagen haben feindliche Truppen die Städte Charkiw, Tschernihiw und Mariupol fast dem Erdboden gleichgemacht, wir haben gesehen, wie die Besatzer Häuser in Bucha und Irpin (Vororten von Kiew) bombardierten. Sie töten Zivilisten, selbst wenn sie einen „grünen Korridor“ versprechen.
Eine beträchtliche Anzahl von Raketen, die unser Volk töten und unsere Häuser zerstören, wurde aus Weißrussland abgefeuert. Von dort kamen auch russische Soldaten, die das Kernkraftwerk Tschernobyl besetzten.
In der Stadt Energodar, wo sich das KKW Zaporizhzhya (mehrfach so groß wie das Kernkraftwerk Tschernobyl) befindet, kamen unbewaffnete Einheimische den russischen Panzern entgegen, um sie zu warnen und die Gefahren klarzumachen. Die Eindringlinge antworteten jedoch, dass sie sowieso nicht überleben würden, es ist ihnen egal, was mit dem Rest der Welt passiert. Sie schossen auf das örtliche Kernkraftwerk und setzten es in Brand. Als Feuerwehr kam, haben sie nicht aufgehört zu schießen, so dass die Feuerwehrlleute unter solchen Umständer das Feuer löschen sollten.
Die gefangenen russen sagen, sie hätten nicht gewusst, wohin sie gingen, aber das stimmt nicht. russland will nicht einmal die Leichen eigenen Soldaten nach Hause bringen lassen. Ukrainische Freiwillige haben eine Website für Angehörige von russen erstellt, auf der Sie Ihre Lieben finden können – Jungen im Alter von 18 bis 20 Jahren, gefangene und tote, diejenigen, die in der Ukraine auf Frauen und Kinder schießen.
Währenddessen unterstützen einfache Zivilisten in russland den Krieg gegen die Ukraine – 71% der Befragten halten den für richtig. Die Aufrufe zum Frieden und das Wort „Krieg“ im Zusammenhang mit der Ukraine werden von der russischen Regierung verboten – das sei dort kein Krieg, es sei eine notwendige „Befreiungsoperation von den „Neonazis und Faschisten“. Unser Präsident ist Jude – soviel zu Neonazis in der Ukraine.
Maria Polegenka, 6.03.2022
Сьогодні вже 11й день. І лише сьогодні я маю сили щось писати. Через стрес, страх та недостатню кількість сну, дні плутаються.
За увесь цей час ми спали вдома тричі. На підлозі в коридорі, бо згідно з порадами, це – більш-менш безпечне місце на випадок якщо в будинок влучить ракета. Кожен грюк дверима тепер підкидає, гул труб насторожує. Повітряна тривога лунає ледь не кожні пів-години.
З полиць магазинів моментально зникли такі продукти, як хліб, молоко, борошно, масло, крупи, вода, свіже м’ясо та м’ясні вироби, консерви. Магазини періодично поповнюють полички, однак, ясна річ, усе це швидко розлітається.
Місцева пекарня іноді випікає білий хліб – і видає не більше 2х буханок в одні руки. З якогось дня відкрилися деякі аптеки. Вони обслуговують за талончиками по часу, розпродаючи ті медикаменти, які ще є, бо підвозити нові поки що немає можливості. Я отримала свії талончик об 11й ранку – і змогла потрапити в аптеку о 16:40. На щастя, там були ліки, котрі потрібні моєму батьку для життя.
Протягом цих днів ворожі війська майже зрівняли із землею міста Харків, Чернігів, Маріуполь, ми бачили, як окупанти бомблять житлові будинки в Бучі та Ірпіні – передмісті Києва. Вони вбивають мирних жителів навіть коли обіцяють „зелений коридор“. Суттєва кількість ракет, що вбивають наших людей та нищать наші будинки, було випущено з території Білорусі. Звідти ж вийшли російські військові, котрі захопили Чорнобильську АЕС.
В місті Енергодар, де знаходиться Запорізька АЕС (в декілька разів більша за ЧАЕС), беззбройні місцеві жителі вийшли на зустріч російським танкам аби пояснити, яка небезпека чекає на весь світ у разі ведення там бойових дій. Однак загарбники відповіли, що живими вони все одно не залишаться. Їм все одно, що буде із рештою світу. Вони обстрілювали й підпалювали місцеву АЕС, не даючи можливості зупинити полум’я. Полонені росіяни говорять, що не знали, куди їхали, але це неправда. Росія навіть не хоче забирати тіла своїх загиблих. Українські волонтери створили вебсайт для родичів росіян, де можна знайти своїх близьких – хлопчиків 18-20 років, полонених і мертвих, тих, хто стріляє по жінках і дітях України.
Тим часом прості цивільні в росії в інтерв’ю різним репортерам говорять, що підтримують війну з Україною, а уряд росії забороняє заклики до миру й слова „ні війні“. Марія Полегенька, 06.03.2022